“Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас”, – останні слова Героя Петра Батьківського
Від 2009 року служив у ЗСУ на контрактній основі. Під час окупації АР Крим у м. Феодосія тримав оборону військової частини, де потрапив до полону. Після звільнення пішов воювати в АТО.
«Він дуже щедрою і доброю дитиною був, — класна керівничка Петра, вчителька школи №25 Оксана Легка плаче. Опанувавши себе, продовжує, — він такий, що останнім шматком хліба поділився б. Завжди життєрадісний, усміхнений — як би не було тяжко. Вмів розрадити і підтримати та всі неприємні моменти звести на жарт. Не раз казав мені: військова справа – це його…»
“…зайняв оборону на пануючій висоті. Завдання не пропустити роту кадировців з танками і артилерією. Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас. Пам’ятайте, я вас всіх дуже любив, а найбільше любив Україну», — такими були останні слова лейтенанта, нашого земляка, уродженця Кутківців Петра Батьківського…
Загинув в бою під Пісками
Захищаючи рідну країну від ворога, у бою в смт Піски Донецької області загинув військовий, лейтенант, командир 1 мотопіхотного взводу 3 мотопіхотної роти.
Батьківський Петро Анатолійович народився 22 грудня 1985 року. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу №25, а також Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
З 2009 року служив у ЗСУ на контрактній основі. Під час окупації АР Крим у м. Феодосія тримав оборону військової частини, де потрапив до полону. Після звільнення з полону добровільно взяв участь у російсько-українській війні. Зокрема у 2014—2017 роках пройшов Широкине, Талаківка, Гранітне, Лебединське, Водяне, Комінтернове, Троїцьке, Попасна Луганської та Донецької областей. Був командиром 1-ї мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти, повідомляє Вікіпедія.
Починаючи з 2014 року мав 5 ротацій у зону проведення антитерористичної операції.
У 2017 р. — перевівся в 44-окрему артилерійську бригаду м.Тернопіль. У 2021 році закінчив навчання у Львівській академії сухопутних військ ім. П. Сагайдачного та отримав звання офіцера. Далі був розподілений для проходження військової служби у 21-окремий мотопіхотний батальйон «Сармат».
З вересня 2021 року підрозділ під командуванням Петра Батьківського локалізувався у селищі Піски Донецької області, де вдало тримали оборону. 6 березня 2022 року отримав наказ про передислокацію — тримав оборону на пануючій висоті. Загинув в бою.
Завдання — не пропустити роту кадировців
Останні слова Петра Батьківського: “…зайняв оборону на пануючій висоті. Завдання не пропустити роту кадировців з танками і артилерією. Ця ніч буде дуже гаряча. Побажайте нам щастя і помоліться за нас. Пам’ятайте, я вас всіх дуже любив, а найбільше любив Україну”.
На сторінці Петра у Фейсбук офіцер розмістив зворушливе відео. Як згодом виявилось, воно було останнім у його житті. Петро закликає всіх триматись, об’єднуватись.
— Хочу передати вам привіт з гарячої точки. Я перебуваю зараз на околиці Донецька, ми гідно тримаємо оборону, — йдеться у відео. — Відповідаємо їм (загарбникам – прим. авт.) крупнокаліберною артилерією, палимо їхні танки і відсікаємо піхоту. У нас все добре. ЗСУ тримає фланги. Зараз основна задача, щоби ви там всі згуртувались.
Облаштуйте бомбосховища для своїх сімей – для жінок і дітей. Скооперуйтесь, допомагайте один одному і підтримуйте бійців тероборони. Будьте гідними громадянами України, — закликав Петро Батьківський у відеозверненні.
— Він дуже щедрою і доброю дитиною був, — класна керівничка Петра, вчителька школи №25 Оксана Легка плаче. Жінка не може стриматись, а за хвилину, опанувавши себе, продовжує, — він такий, що останнім шматком хліба поділився б. Завжди життєрадісний, усміхнений — як би не було тяжко. Вмів розрадити і підтримати та всі неприємні моменти звести на жарт. Жвавий, живий хлопчина…
«Я себе тут знайшов. І мені тут добре…»
Навіть якщо хтось у класі зробив шкоду, а боявся в тому зізнатись, — Петро брав провину на себе. Однокласники й вчителі ще дивувались: навіщо ти це робиш – це ж не ти зробив. А Петро, посміхаючись, відповідав, мовляв, так треба, пригадують у школі.
— Коли закінчував 11 клас, пригадую, зізнався мені, мовляв, я ще не вирішив куди піду далі і що робитиму, бо ще не знайшов себе у житті, — пригадує Оксана Легка. — Потім пішов служити в армію. Залишився у військовій справі. Всі, хто його знав, тоді погодились: це й справді Петрове.
Він завжди був патріотично налаштований, ще змалечку, пригадує класна керівничка. В 2014 році ми знали, що він в Криму, і дуже хвилювались, як він з того вийде (коли Крим окупували зелені чоловічки – прим. авт.). Потім дізнались, що Петро у полоні. На рідних дивитись боляче було. Але Бог йому тоді допоміг.
Після звільнення з полону, весь час на Донбасі – всяко було. Але Петро досить розумний, кмітливий, винахідливий, вмів дати собі раду, каже вчителька. А тут не врятувався від загибелі — у це просто несила повірити, каже вчителька.
— Він щороку приїжджав до батьків у Кутківці, то років 4 тому ми з ним зустрілись, — пригадує Оксана Легка. — Говорили, згадували. Коли запитала про його службу, Петро відповів: я себе тут знайшов. І мені тут добре. Тільки не дали йому до кінця довести справу.
У Кутківцях досі проживають батьки Петра: Марія та Анатолій. Є й молодший брат Ігор.
— Так гірко і боляче – не можу зараз до батьків подзвонити, рука не піднімається, — пані Оксана гірко плаче. — Немає слів утішання – що їм сказати, як такий світ? Вже он за їхнім сином й 9-тий день відправили у церкві. А досі не можуть тіло доправити додому для поховання. Спочивай з Богом, дитино…
Про місце і час прощання та поховання повідомимо додатково, щойно про це з’явиться інформація.
Шукайте деталі в групі Facebook
