З моїм чоловіком ми познайомилися, коли мені було 17 років, це було кохання з першого погляду. Через півроку ми одружилися.
В цей час я саме закінчила коледж. Мій чоловік був сільський, і ми вирішили переїхати в село, де мені запропонували роботу за фахом в бібліотеці.
Незабаром я зрозуміла, що вaгітна. Чоловік дуже зрадів, а ось його мама не дуже.
Вона відразу мене не злюбила, тому що хотіла, щоб він вибрав місцеву дівчину, а не «міську фіфочку», як вона мене за очі називала.
Однак стала показово про мене дбати, бо хотіла здорових онуків. Я тоді молода була і довірлива, думала, що все так і має бути. У будинку у них піч була, як в «Простоквашино» на пів кухні. Стала вона її щодня топити і мені наказувала на ній лежати, мовляв дитинці тепло буде, від цього краще ростиме.
А топила вона її від душі, дуже спекотно. Ось лежу я на печі, а у мене кожен раз внизу живота тягне, ниє, свекруха мені каже, що це тому що онучок активно росте.
Я вірила їй, кажу ж, молода дурна була.
І ось йду я одного разу з магазину, чую за рогом біля будинку мама чоловіка з сусідкою розмовляє і каже:
«Сказала я цій дурці на гарячій печі лежати щодня, нехай вuкuдень у неї буде, не потрібні мені тут її діти і вона не потрібна, все зроблю потихеньку, помаленьку, щоб синок її кинув і з Танькою одружився».
Я їй тоді нічого не сказала, що розмову всю чула, але на печі лежати перестала, типу голова від спеки болить. Чоловікові запропонувала в місто перебратися. Тому що там і медицина краща. УЗД під боком, і мама моя допоможе з дитиною сидіти, а тітка в бібліотеці директором працює і мене до себе візьме.
Він спочатку бурчав, говорив, навіщо в село тоді їхала, але потім погодився.
У підсумку переїхали ми в місто, народився у нас здоровий хлопчик, я у тітки працюю вже багато років, до свекрухи рідко їздимо.
Вона вже, ніби, і рада нам і онуку, але я тепер їй не вірю і так її і не пробачила, а чоловік мій досі нічого не знає про ту розмову і про грубку.
Але ж могло бути зовсім по-іншому, якби я тієї розмови не підслухала.
Бог відвів. Ех! Молодість-дурість.
Мене звати Артем, позивний «Єбош». Я – оператор БПЛА 5 окремої штурмової Київської бригади. У…
Можливо — на емоціях. Можливо — від втоми. Можливо — тому що в якийсь момент…
Ми шукаємо людей, які готові долучитися до нашої команди. Ти можеш обрати напрямок служби, що…
Ми не просто тримаємо оборону — ми стаємо майстрами своєї справи. Кожен вибух на полігоні,…
Скандал із блогеркою Юлією Вербою, яка разом зі своїм обранцем “пожартувала”, залишивши офіціанту чайові російськими…
На початку грудня, після поїздки до шелтера «Місто добра», я сказав прямо: жодних відписок і…